«Барвінок є символом вічного кохання», — колекціонерка фарфору Людмила Карпінська-Романюк

Глобалізація може привести до поступової втрати народами культурної ідентичності — до такого невтішного висновку дійшли дослідники гуманітарних проблем у світі. Адже люди у різних країнах зараз вживають майже однакову їжу, одягаються у вбрання одних і тих же брендів, дивляться одні й ті ж фільми, користуються аналогічною побутовою технікою та гаджетами…

Для кожної країни сьогодні дуже важливо зберігати свою рідну культуру, яка пов’язує сучасників з предками та історією. Це і пісні, і література, і живопис, і народні ремесла, і кухня…

Сьогодні мова піде про декоративні тарелі на тему українських пісень. Їх у творчому доробку вітчизняних митців чимало. Кожна робота відображає авторське бачення пісні, яка не втрачає популярності протягом багатьох століть.

У інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії вітчизняної порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про декоративні тарелі, натхненні українською лірикою.

«Мальва — знак сонця, зображення цієї квітки здавна несло добрі побажання»

— Живопис на порцеляні Івана Ткаченка у серії «Українські мотиви» дуже колоритний,  — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — В основі сюжету, втіленому у декоративних блюдах, — пісня «Розпрягайте, хлопці, коні». Кожна деталь важлива. Мальва — знак сонця, зображення цієї квітки здавна несло добрі побажання. Такий символ малювали на писанках, дарованих на щастя, ним розписували піч і стіни українських хат. Поруч — вишня. Уявити без неї українську хату неможливо. Вишня — символ щастя та добробуту у родині. Рослинні елементи композиції — грона ягід і листя — створюють декоративний ритм, несучи в собі ідеї сонця, життя, домашнього затишку та злагоди.

ВІДЕО ДНЯ

І. Ткаченко. Декоративне блюдо “Українські мотиви”. Коростенський фарфоровий завод. 1971.

Дівчина, що несе воду на коромислі, — берегиня життя. Декоративні блюда Івана Ткаченка — це не просто витвори декоративно-ужиткового мистецтва, а справжні візуальні літописи української культури. У мальвах, вишнях, тинах, вишиванках закодовано нашу ідентичність, колективну пам’ять і родову етику. Такі речі не лише прикрашають побут, вони розповідають історії про любов і гідність, про рідну землю і дім.

РЕКЛАМА

І. Ткаченко. Декоративне блюдо “Українські мотиви”. Коростенський фарфоровий завод. 1971.

— Зразу згадуються слова пісні: «Вийшла, вийшла дівчинонька в сад вишневий воду брать, а за нею козаченько веде коня напувать…»

— Так. Серія декоративних тарелів «Цвіте терен», «Іванку, Іванку, купи ми рум’янку», «Вийся, барвінку», «На камені ноги мию» та «На поточку прала», виконана у техніці підглазурного розпису на Коростенському фарфоровому заводі у 1980 році. Здається неймовірним, як за допомогою лише однієї кобальтової фарби можна створити такі глибокі тональні градації, настільки стриманий і водночас емоційно насичений декор. Палітра варіюється від чорно-синього оксамиту до ніжно-блакитних відтінків. Підглазурний живопис вимагає неабиякої майстерності: виправити помилки практично неможливо. І водночас саме ця техніка дарує художнику особливу свободу — у вогні мазки м’якшають, розтікаються, створюючи ліричні образи, повні глибини й ніжності. До того ж, на відміну від надглазурного розпису, цей живопис — вічний.

РЕКЛАМА

— Цікаво. Що відомо про авторів цієї серії?

— Автори цих унікальних творів — Наталія Трегубова й Володимир Радько. Наталія Трегубова працювала з різними матеріалами й техніками, всі її твори відзначаються виразністю та емоційною глибиною. Володимир Радько — художник, твори якого сповнені експресії й філософського спокою. Під час співпраці з Наталею Трегубовою над серією тарелів він навчався у майстерні книжкової графіки в Київському художньому інституті після завершення навчання в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова. Наталія, донька відомих українських художників Миколи й Валентини Трегубових, за рік до того закінчила скульптурний факультет того ж інституту. Її дебют у порцеляні відбувся на виставці до сторіччя від дня народження Лесі Українки у 1971 році — тоді мисткиня представила скульптурні композиції за мотивами «Лісової пісні».

Особливе враження справляє декоративна тарілка «Вийся, барвінку» (фото у заголовку). Барвінок є символом вічного кохання. Збирання барвінку передувало плетінню вінків — важливому весільному обряду, який супроводжувався піснями. Вінок із барвінку вдягала засватана дівчина. Він — символ щасливого шлюбу, любові, молодості, життя. А от ще одна композиція — «Цвіте терен», про дівчину, яка кохає того, хто поїхав шукати іншу. По краю бачимо напис: «Цвіте терен, цвіте терен…» Терен — символ страждань.

Твори Наталії Трегубової та Володимира Радька — це приклад синтезу глибокої етнографічної обізнаності, тонкого психологізму та майстерності у техніці порцеляни.

РЕКЛАМА

Н. Трегубова, В. Радько. Таріль декоративний «Цвіте терен». Коростенський фарфоровий завод. 1980.

— Який ще посуд створено за мотивами українських пісень?

— У Національному музеї декоративного мистецтва України зберігається набір штофів «Пісні України». Він створений у 1981 році подружжям митців Миколою Козаком і Зінаїдою Олексенко на Полонському фарфоровому заводі. Образність української ліричної пісні втілено у вишуканих формах і декоративному розписі. Написи на штофах — «Через ті очі бандуристом став», «Взяв би я бандуру», «Причарувала моє серденько» — вводять у чарівний світ української лірики. Це світ глибоких почуттів, і одне з найважливіших серед них — кохання. Воно є основою нашого життя. Ода коханню звучить практично у кожній роботі українських митців-фарфористів.

М. Козак, З. Олексенко. Штофи «Пісні України». Полонський фарфоровий завод 1981. Національний музей декоративного мистецтва України

М. Козак, З. Олексенко. Штофи «Пісні України». Полонський фарфоровий завод 1981. Національний музей декоративного мистецтва України

Раніше дослідниця історії фарфору Людмила Карпінська-Романюк розповіла про одну з кращих у світі колекцій статуеток на дитячу тематику, яку створили українські митці.

До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам чимало позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

Фото у заголовку Н. Трегубова, В. Радько. Таріль «Вийся, барвінку». Коростенський фарфоровий завод 1980.

Источник